старший лаборант кафедри легкої атлетики з методикою викладання
Народився 22 серпня 1941 року в селі Юринці Городоцького (тоді Сатанівського) району Хмельницької (Кам’янець-Подільської) області. Батько, Микола Васильович, після закінчення служби в Червоній Армії, працював у Сатанівському райвідділі міліції, а після навчання в автошколі працював шофером у Сатанівській автоколоні. Мати, Клавдія Якимівна, усе своє життя проробила рядовою колгоспницею в приміському колгоспі. За декілька місяців до початку Великої Вітчизняної війни Микола Васильович був направлений райвійськкоматом у керував учитель фізкультури В.Г. Вінярський. Володимир Григорович навчив Миколу основам техніки стрибків у висоту, штовхання ядра та метання диска. Згодом з цих видів легкої атлетики Микола неодноразово ставав переможцем районних змагань серед школярів.
Після закінчення школи Микола працював робітником у Брянському шахтобудівному управлінні, де здобув професії теслі, муляра, згодом працював кочегаром на Сатанівському цукровому заводі. Робота кочегара була надзвичайно важка і вимагала доброго фізичного гарту та сили волі.
У 1960 році юнак був запрошений на навчання до Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. Після успішного складання вступних іспитів Микола Миколайович став студентом І курсу факультету фізичного виховання.
Проблем з навчанням в інституті не мав. Завжди успішно складав семестрові екзамени і багато часу відводив спортивному тренуванню. Першим тренером Миколи Миколайовича був досвідчений педагог – Андрій Пилипович Шамко. Але через рік Андрій Пилипович переїхав на роботу до м. Рівного, і Микола Миколайович був зачислений в групу Василя Олександровича Жабенка, який добре розумівся у стрибках у висоту способом «перекидний», але теорію і практику легкоатлетичних метань глибоко не знав, тому молодому Миколі довелось, насамперед, самостійно оволодіти знаннями і сучасною технікою метання диска та штовхання ядра.
Успіх не забарився: уже на другому курсі Микола Миколайович став призером з метання диска на першості факультетів фізичного виховання педвузів України. Згодом його включили до складу збірної команди області з легкої атлетики, він часто виїжджав на різні змагання, де пізнав і радість перемог, і гіркоту поразок, де здобувалися професійні вміння та знання, де гартувалася воля та стійкість до життєвих невдач.
Після закінчення навчання в педінституті Микола Миколайович декілька місяців працював вихователем в Ізяславській школі-інтернаті, служив у Радянській Армії, рік працював учителем фізкультури в Сатанівській середній школі, а з 1966 року став викладачем легкої атлетики в Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті.
За час роботи у ВНЗ підготував багато спортсменів високого класу: Надію Побережну (вона стала згодом його дружиною і народила двох дочок – Олену і Світлану), Зою Горяну, Анатолія Антонюка, Анатолія Самолюка, Бориса Приймака, Ігоря Боруцького, Ольгу Мацех, Наталю Цвар, Володимира Мусійчука, Миколу Бородкіна, Віталія Казанцева та багато інших, які виступали і виступають на змаганнях державного рівня.
Миколу Миколайовича багато разів запрошували тренером на навчально-тренувальні збори збірних команд Міністерства освіти України та Укрради ДСТ «Буревісник». За успішну підготовку спортсменів високого класу, його не раз нагороджували грамотами, грошовими преміями Міністерства освіти Української РСР та Українського республіканського комітету профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ. Був переможцем соцзмагання серед викладачів факультету фізичного виховання. Микола Миколайович входив до десятки найкращих тренерів міста та області. Крім того, він – учасник багатьох всесоюзних і республіканських наукових і науково-методичних конференцій і семінарів. 2001 року обраний на посаду старшого лаборанта кафедри легкої атлетики з методикою викладання, де працює й досі. Микола Миколайович продовжив свою активну участь у спортивно-масовій роботі факультету фізичної культури, маючи великий досвід, перебуваючи тренером на громадських засадах, підготував двох майстрів спорту з легкоатлетичних метань: Валентину Загоруйко та Михайла Стремедлівського.